30 липня, на знак молитовної єдності з християнською молоддю, що прибула до Кракова на зустріч із Папою Франциском, отці-францисканці храму Святого Антонія з Падуї організували захід «Краків у Львові». 

Урочисту Месу з цієї нагоди очолив Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті.

Подаємо текст його проповіді.

«Вчора був дуже зворушливий момент, який мас-медіа передали на цілий світ. Святіший Отець сам увійшов до аушвіца і тривалий час перебував у тиші, на самоті, у молитві і потім зайшов так само у кімнату в якій помер святий Максиміліано Марія Кольбе. Сьогодні ми святкуємо з вами величезне свято Божої любові…

Що ж це таке милосердя? Ми чули з вами у тексті євангеліста Івана слово, яке найкраще пояснює, що таке милосердя, бо він називає його словом любов. Але я хотів би запитати вас іще раз: що таке любов?.. Любов це щось таке, що ми не можемо визначити. Запитайте у юних хлопця і дівчини, котрі люблять одне одного або у щойно одружених молодят або у людей, котрі вже тривалий час прожили у подружній любові, що таке любов? Вони можуть розповісти вам про історію свого життя, але не можуть сказати, що таке любов. Отож, мої дорогі брати і сестри, перша важлива річ, яку ми маємо з вами почати робити, це – говорити менше про любов, але більше нею жити.

Знаєте, сьогоднішні читання представляють нам любов дуже людську, дуже пережиту, дуже інтимну. У першому читанні ми чули про любов когось, хто у своїй любові приносить дитя до своєї щоки. Це є прекрасний образ ніжності, яка не шукає нічого другорядного. В особливий спосіб таку любов знає мама: коли запах і тепло одного тіла єднається з запахом і теплом іншої особи і ця любов починає спілкуватися. Як ми можемо пояснити, що це таке?.. Знаєте, у двох наступних читаннях ми так само чули одну дивовижну річ, яка каже, що хто не досвідчив, не пережив любові, – не може пізнати, Хто Є Бог. І, напевно, всі ми мали би тоді проблеми з Богом. Знаєте чого? Говорячи про любов ми, часто, є риторичні. Ми говоримо багато слів: розповідаємо про маму, дитину, про Богородицю і Ісуса-Немовля, але, насправді, як багато ця любов переживає різних трагедій у побутовому житті. Як багато сімей розпадається і ніхто не думає про дітей. Як багато дітей забираються від сім’ї, бо сім’я не спроможна дозволити їм зростати повноцінно. Кожен із нас несе у своєму серці якесь поранення з тої любові. Бо ніхто із нас, насправді, не чувся в повноті любленим, так як хотів би бути любленим. Навіть ви, дорога молодь. Безперечно, я бажаю усім вам від щирого серця, щоб ви були безмежно люблені, але, насправді, навіть ви не отримуєте повноту тої любові.

Любіть у свободі і повазі! Повага означає не маніпулювати іншою особою заради власного задоволення. Задоволення від тіла, задоволення від влади, задоволення від інших речей… Є багато способів, щоб маніпулювати іншою особою заради власного задоволення. «Я беру тебе, бо ти даруєш мені якесь добре відчуття. Я беру тебе, бо ти щось даєш мені, але навіть не думає про те, щоб бути на рівні з тобою». Але, насправді, як важливо приймати іншого такого як себе і вміти так само дарувати любов іншому.

Я з цими словами звертаюся, безперечно, до всім мирян, які є сьогодні на Літургії. Але так само ці слова стосуються і нас, священиків. Бо і ми часто багато говоримо про любов, але не завжди вміємо по-справжньому любити. Хоча ми є «експертами» в тому, щоб цього не показувати іншим. Ну, бо ж ми вчилися… Бо в інших випадках видно все одразу… ми трошки хитріші… і ми одразу знаходимо якесь богословське теологічне пояснення, чому ми не любимо іншого… Це є наша бідність. Але якби ми закінчили тут нашу проповідь, ми би не сказали абсолютно нічого про сьогоднішній великий празник.

Дорога молодь, ви, безперечно, не прийшли сьогодні сюди для того, щоб почути, що у своєму серці несете якусь рану і не маєте повноти своєї любові. Але кожен із вас прийшов сьогодні сюди, щоб почути про ту повноту любові, про яку говорить євангеліст Іван. Радість! Радість – це те, що сьогодні всіх нас об’єднує. Незважаючи на те, що хтось із нас терпить, хтось переживає якісь труднощі, хтось має якісь зранення… Але звідки походить ця радість і яке вона має джерело і що говорить про це Церква? Церква сьогодні не дарує вам приклад самої себе, незважаючи на те, що ми є повні великих святих, яких не помічаємо. Одного ми бачили всі. Це – святий Іван Павло II. Я мав величезне щастя працювати разом із ним впродовж багатьох років.

Свята Фаустина – інша прихована любов. Так само ще одна безцінна дорогоцінна перлина всередині мушлі. Що ж зробило так, що ці люди змогли так багато, так сильно любити? Глибока свідомість і величезна впевненість в тому, що вони були надзвичайно сильно люблені Богом. Це не Євангеліє. Бо Євангеліє не є, перш за все, проповіддю Десяти Божих Заповідей. Євангеліє не хоче перш за все сказати нам, що ми якісь хробаки чи потворні тварини і зовсім не можемо стати нормальними людьми. Бо як ми чули в читанні, Бог каже про Себе: «Я Є Бог, не людина».

Ми знаємо себе дуже добре. І ми маємо дуже добрі дзеркала в наших домівках. З іншими ми можемо трохи підбріхувати, але самі з собою ні. І Євангеліє, тобто Добра новина починається, власне, з того моменту, коли ми встаємо перед дзеркалом і, споглядаючи того, хто є навпроти, чуємо Божий голос, який каже нам: «Я люблю тебе таким, який ти є! Я люблю тебе таким, який ти є! Не таким, яким ти хотів чи хотіла би бути. Не таким, яким би тобі хотілося бути видимим іншим, якби був добрий стиліст, який трошки підтягнув би твої зморшки і зробив би тебе іншою людиною. Я люблю тебе з твоїми зморшками! Я люблю тебе з твоїми недосконалостями! І Я полюбив тебе настільки сильно, що, власне, Я створив тебе такою особою. І ти мені сподобався, ти мені сподобалася, коли Я тебе створив! І, дивлячись на тебе Я сказав: це є прекрасно! Безперечно, потім в житті ти зробив-зробила все те, що ти зробив-зробила в житті. А Я вирішив знов повернути тебе до первісної краси. І як Я це зробив? Я послав у цей світ Свого Улюбленого Сина для того, щоб ти, споглядаючи Його, міг зрозуміти, яким гарним Я тебе створив! А ти що зробив? Ти Його почув? Ти Його поцінував? Але коли Він почав торкатися трохи сильних людей вони що зробили? Вони сказали: Ти Є дуже небезпечний! І розіп’яли на хресті». Ми розіп’яли Любов. А Бог дозволив Себе розіп’ясти. І Бог, дивлячись зверху, зі Свого хреста, дивився на кожного з нас і одним подихом сказав, що Я все одно все зробив для тебе з любов’ю.

Ви розумієте, якщо це правда, то хто може нас зупинити, хто може зробити нам зле? Бачите, ми розіп’яли Христа, але Христос все одно, навіть вмираючи на хресті, зміг продовжувати нас любити! Небесний Отець Його воскресив із мертвих для того, щоб показати, що любов є сильніша за смерть. І невже Він не може подивитися на кожного із нас, подивитися в обличчя і сказати: «Уявляєш, я насправді тебе люблю!». А ми Йому скажемо: «О, Боже, я сьогодні ще не сповідався!». А Він тобі скаже: «Підеш! Не переживай! Але зараз зупинися поруч, тут зі Мною, бо Я хочу обдарувати тебе Моєю любов’ю».

Бо сповідь це є плавання у Божій любові. Але якщо ми не знаємо Божої любові, то де ми можемо плавати?.. в порожньому басейні?.. І, власне, ми постійно продовжуємо плавати в порожньому басейні. Подивімося на наше щоденне буденне життя… Як багато сварок, непорозумінь, ненависті, війни!.. Все це каже про пустий басейн. Ми чекаємо на кращу Україну! Справедливішу… Де люди можуть жити у мирі, у спокої, де не потрібно класти гроші в кишеню комусь для того, щоб отримати, насправді, те, що належить кожному. Ми чекаємо на це, але нам трудно це бачити. Але попри всі труднощі, ми все одно чуємо той тихий Божий голос, Який продовжує казати: «Не бійся! Бо Моя любов є сильніша! Люби! Люби! І побачиш, що світ зміниться. Не чекай! Не сварися! Не витрачай часу! Люби! І побачиш. Передавай ту любов, яку Я тобі дарую. І в такий спосіб ця передача тої любові насправді почне змінювати світ».

Ви скажете: «Та ти подивися на світ!.. Кожного дня стає щораз гірше!..». Але залишається Божа обіцянка, якою Бог не може знехтувати. Та обіцянка, яка каже: «Я переміг світ!».

Дорогі брати і сестри, а що Бог просить у нас?  Вірити в це! Але, знаєте, віра – це не є проблема голови. Але проблема віри є довіра. Власне, вірити і довіряти каже ту саму глибоку річ. Часом, коли ми хочемо сказати, що я маю занадто слабку віру, я не вірю, пробуймо слово «віра» замінювати словом «довіра». І тоді ми почнемо розуміти, чого Бог чекає від нас. Бог чекає довіри! Отож, «Я дарую тобі любов! Довіряй Мені! Я тобі кажу: ти – прекрасна особа, незважаючи на те, що маєш безліч гріхів. Повір Мені! Довірся Мені! Ти думаєш, що втратив багато нагод і можливостей і сьогодні не гідний тої любові, яка тебе оточує… Не переживай! Довірся! Уявляєш, я зійшов до пекла, щоб звідтам забрати ті творіння, які чекали на мене. І невже ти думаєш, що якщо я зміг зробити таке, невже я не можу піднести тебе?».

Це є наше багатство. Це єдине багатство, яке Церква посідає у своїх руках, і яке ніхто не може нам забрати! Довіра в Божу любов! Ця незліченна кількість молоді, яка в цих днях перебуває у Кракові, намагаючись віднайти Той Божий Лик, Боже Лице, є свідченням того, що Божа любов продовжує панувати у цьому світі.

Я кілька днів тому був в Італії і, насправді, європейський світ дуже сильно сколихнуло вбивство французького священика. Вбитий, розрізом ножа по шиї, як якесь ягня, 19-літнім хлопчиною. Якщо ми зупинимося на цьому, то наша надія померла. Перенесімо наші камери сьогодні до Кракова і споглядаймо те величезне свято радості і любові. Довкола Папи і довкола численних єпископів сьогодні молодь з цілого світу об’єдналася, щоб сказати: «Ми – готові, незважаючи на всі наші труднощі та недосконалості». І ми зробили те саме тут. Ви повірили. Ви довірилися тій Божій любові, яку він має до кожного з вас. Коли будете приступати до Святого Причастя пам’ятайте і чуйте той Божий голос, той Божий крик, який каже: «Я цілковито, повністю віддався тобі, бо надзвичайно тебе люблю!». І тоді нам не залишиться нічого іншого як тільки клякнути, впасти на коліна і сказати: «Боже, я довіряю Тобі!». Цієї ночі, коли будете молитися, повторюйте собі часто: «Боже, я довіряю Тобі!». І ви відчуєте як ваше життя продовжить змінюватися. Тому, що жоден із вас не рятується самотужки. Але всі ми до одного були спасенні Богом, поза нашими здібностями і поза нашими гріхами.

Дякуємо Тобі, Господи, за те, що полюбив нас такими, якими ми є! Амінь!».