«Тепер же в Христі Ісусі, ви, що колись були далекі, стали близькі кров’ю Христовою.
Бо він – наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну,
яка була перегородою, тобто ворожнечу, – своїм тілом  скасував закон заповідей у своїх рішеннях, на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами,
і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через Хрест, убивши ворожнечу в ньому»
(Еф. 2, 13-16)

У свято Воздвиження Хреста Господнього Церква звертає наш погляд на Розп’яття.. Споглядаючи на Хрест і розіп’ятого на ньому Ісуса Христа кожен буде мати свої переживання і роздуми. Можна споглядати різні Розп’яття, вони можуть бути красиві і навіть нас може захоплювати майстерність їх виконання. Але уявіть собі живу людину, яка насправді вмирає на Хресті, руки і ноги якої прибиті цвяхами до шорсткого дерева, справжня кров тече з її ран…

Так, Хрест ми бачимо перед усім як символ терпіння і страждання… кажемо також, що кожен з нас має нести свій Хрест. Та Хрест перед усім, незважаючи на все, є нашим спасінням і джерелом надії.

Хрест – це Любов

Найціннішим даром, який отримуємо від Бога, є життя. Витрачаємо багато часу і зусиль, для того, щоб бути щасливими, прагнучи здобути гарну кар’єру або для одержання чогось, що принесе нам задоволення і радість, або оточуючи себе людьми, серед яких почуваємось потрібні і захищені, люблені…Однак Євангеліє говорить, що повноту Любові відчуємо тоді, коли наше життя віддамо «за своїх друзів»…. Одне маємо життя і навіть воно в певному значенні не є нашою власністю, якою ми могли б вільно розпоряджатись. Бог є одночасно Автором і Тим, хто дає життя, як і усього, що через Нього маємо! Єдине, що можемо Йому «віддати» – це нашу вільну волю і намагання прожити в близьких стосунках з нашим Творцем… це ми вирішуємо і вибираємо – віддати Йому своє життя чи бути далеко від Нього…

Смерть на Хресті, рани Спасителя і Його Кров, наближають нас, християн, до Ісуса, вчать нас любити. Євангеліє промовляє: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15,13). Ісус помер на Хресті тому, що полюбив нас, щоб ми жили, жили з Ним і в Ньому. «Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо. 13,1).

Чи „меч страждання” може зцілювати серце?

Перша, яка терпіла з Ісусом Христом була Його Мати. Марія пройшла з ним усю Хресну Дорогу. Під Хрестом Серце Матері Божої було пронизане «мечем страждань», який заповів пророк Симеон. Чи тільки стоячи під Хрестом Марія досвідчила здійснення його пророцтва? Чи не завжди Вона, як Матір, співпереживала і співпереживає зі Своїм Сином і тими, хто страждає? Вона перша приймає у своєму Серці Божу обітницю, коли Єдинородний Син приносить себе у жертву. Ця жертва стає виконанням прадавньої обітниці Бога. «(…)Вкладу закон мій у їхнє нутро і напишу його у них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж моїм народом» (Єр. 31,33).

Саме Хрест для Марії стає законом виписаним у серці… а меч скорботи, який пронизує Її Душу стає передумовою переміни «серця з каменя» кожного з нас у серце з тіла, яке буде здатне не тільки співчувати, але й пробачати…. Бог говорить про це устами пророка Єзекіїла: «Я дам їм одне серце й вкладу в них новий дух, я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм серце тілесне» (Ез. 11,19). Марія відчуває кожний удар Його Серця, а стоячи під Хрестом далі розважає у своєму серці Його Слова… Чи народжується в Серці Богородиці бажання помсти або ненависть?

Переживаючи смерть Сина, Марія не має ненависті до грішників, які Його вбивають. Богородиця особливо співчуває тим, хто грішить, розуміє несвідомість того що чинять, а Її Серце пронизує меч скорботи знову і знову, коли бачить гріх… Але продовжує  молитися за всіх, пробачає і прагне для всіх побачення.

Марія, як Мати Милосердя, радить нам вдивлятись у муку і смерть на Хресті Її Сина, щоб перемогти ворожість y своїх серцях. Ось слова Марії до св. Фаустини: «Я ваша Мати через незбагненне Боже Милосердя. Та душа Мені найдорожча, яка вірно виконує волю Божу. (…) Будьте сміливими, не бійтеся оманливих перешкод, але спрямовуйте свій погляд до Страстей Мого Сина, і таким чином ви переможете» (Щод. 449).

Кожен з нас, хто вдивляється у Хрест Спасителя і прагне іти Його слідами самозречення заради Любові, якщо хоче залишитись вірним Йому до кінця, зазнає ран такого самого «меча скорботи». І тоді актуальними стають для нас слова св. Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2,20). Бо Десять Божих Заповідей стають ніби «мечем», який відділяє справедливого християнина від світу, який живе за «своїми» правилами…

Чи можна пробачити кривдникам?

Коли ми терпимо незаслужено, нам важко пробачити, а часом навіть не можливо… з’являється гнів, прагнення помсти, бажання зла кривдникам…Тоді треба просити, щоб Сам Бог «пробачив» кривдникам «в нас»… Боже, пробач їм, бо не відають, що чинять (пор. Лк. 23,34) !!! Деякі кривди не вдасться пробачити, завданого болю не вдасться забути, але Божа Любов ВСЕСИЛЬНА, вона дасть сили «воскреснути» навіть зраненому несамовитим стражданням серцю … Справа за нами, чи дозволимо Богу нас перемінити, чи станемо для інших «джерелом живої води» через пробачення і співчуття?

«Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити народа Свого“! Страшна річ — упасти в руки Бога Живого! Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань. Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так» (Євр. 10,30-37)

Кожна зазнана кривда, особливо незрозуміла і незаслужена, нищить нашу Любов… Це створює простір для того, щоб зненавидіти, відсторонитись, бо ми почуваємось … прибиті до Хреста. Але, якщо стоїмо разом з Марією під Хрестом, на якому розіп’ято Ісуса, єднаємось з Його самотністю і нерозумінням людей, відчуваємо Його безпорадність, тоді єднаємось з Ним і якби уподібнюємось до постави Його Серця, до Ісуса, який волає цілим собою: «Отче, відпусти їм, — бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23, 34).

Святий Франциск, його любов до Богородиці і розважання Страстей Ісуса Христа

Святий Франциск дуже глибоко переживав Страсті Христові. Його єднання з улюбленим Спасителем було настільки тісним, що він отримав стигмати на горі Ла-Верна, які носив на своєму тілі до кінця життя. Про його любов до Хреста свідчить також складена ним молитва Офіціум Страстей Господніх (італ. Ufficio della Passione del Signore). Ця молитва дозволяє нам увійти у внутрішні переживання життя Ісуса. Ця молитва святого звернена до Отця через уривки з псалмів, які досконало висловлюють його біль і беззастережну відданість Господу. Оскільки св. Франциск з великою пошаною ставився до Богородиці не дивно, що кожна частина цієї молитви починається із звертання до Пресвятої Богородиці:

«Пресвята Діво Маріє, Діво, між жінками на світі не народжена, як Ти, Дочко і Слугине Всевишнього Царя, Отця Небесного, Мати найсвятішого Господа нашого Ісуса Христа, Наречена Святого Духа: молись за нас зі святим Архистратигом Михаїлом і всіма силами небесними, і всіма святими до найсвятішого, найулюбленішого Сина Твого, Господа і Володаря нашого Ісуса Христа».

Святий Франциск вчить, як переживати терпіння, бо він у своєму житті по-справжньому наслідував поставу Пресвятої Діви Марії біля підніжжя Хреста. Про щиру довіру до Розп’ятого, бажання стати  схожим на Нього свідчить також молитва святого ПЕРЕД РОЗП’ЯТТЯМ:

Боже, великий і славний,
просвіти темряву мого серця.
Дай мені правдиву віру, тверду надію,
досконале милосердя, глибоке смирення.
Дай мені, Господи, мудрість і розсудливість,
щоб виконувати правдиву і святу волю Твою. Амінь.

Молитва святого Антонія до Святого Хреста

Народна традиція говорить, що святий Антоній допоміг бідній жінці, яка шукала рятунку проти спокус диявола. Він навчив її молитви, відомої як девіз або гасло святого Антонія.

Ось Хрест Господній!
Тікайте ворожі війська!
Лев Юди переміг!
Корінь Давида! Алілуя!

Саме цю молитву Папа Римський Сікст V, францисканець, наказав викарбувати на підніжжі Ватиканського обеліска, який був встановлений за його наказом на площі св. Петра у Римі. Це незвичайний обеліск, який має свою історію. У Хресті, який знаходиться на вершині обеліска, зберігається реліквія Хреста на якому був розп’ятий Ісус, а такий напис викарбуваний на ньому:

Ecce Crux Domini
Fugite partes adversae
Vicit Leo de tribu Juda

Францисканські святі показують нам прикладом свого життя і вдумливого споглядання Страстей Господніх, як Хрест Христовий може стати нашим спасінням, дорогою до єдності з Богом, бо…під ним – у випробовуваннях, які витривало зносимо – гартується Віра, Надія і Любов, а Любов з них найбільша…

***

Смерть Ісуса на Хресті є тією обітницею, яку Бог укладає зі своїми народом, це «нова обітниця», яка є підтверджена силою Крові Його Сина! «Бо сподобалося Богові, щоб уся повнота перебувала в ньому  і щоб через нього примирити з собою все чи то земне, а чи небесне, встановивши мир кров’ю його Хреста» (Кол. 1,19-20). Св. Павло пише у Листі до Галатів, що усе його життя не гідне визнання і похвали, але смерть Ісуса  – це те чим можна завжди гордитись: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я для світу» (Га. 6,14). Ми, як істині християни, а не тільки ті, що ними звуться, маємо повторювати за св. Палом і підтверджувати свої слова відповідними вчинками. Як це здійснити на практиці?

Хрест, який є символом смерті гріха і воскресіння наших душ до вічного життя потребує не стільки наших сліз співчуття, скільки благання про милосердя до Серця Ісуса з глибини нашого безсилля і безпорадності перед труднощами і випробуваннями, які ми переживаємо. Серце Бога завжди відкрите на голос тих, які просять про допомогу.

Ісус завжди готовий нас вислухати, під Його Хрестом завжди є Його Мати. Марія, яка є зі Своїм Сином до кінця… Мати Божа є під Хрестом кожного з нас, кожного зі своїх дітей, є з нами кожної хвилини і запрошує нас керувати свої погляди вгору, на Хрест Ісуса, який своєю смертю на Хресті «світу дав спасіння»! Коли терпимо, і намагаємось вибачити кривдникам, а також наважуємось просити про милосердя для наших ворогів, тоді стаємо схожі на Ісуса Христа, який терпів на Хресті, який став джерелом нескінченної Любові і джерелом Живої Води… «Звільни свій розум від гніву, образи і поганих думок, і ти побачиш, що Бог живе в тобі» (прп. Максим Сповідник, Філокалія 76).

Споглядаючи на Хрест ми вчимось співчувати, ставати кращими, бачимо наші вади, звертаємо увагу на приховане, непомітне у повсякденні… це наближає нас до Бога. Споглядання на розп’яття веде нас до роздумів про страждання, ми думаємо про тих, кого зустріли на своїй життєвій дорозі, про тих, хто страждав, хто страждає і тому ми стаємо учасниками терпіння наших рідних, друзів, коханих, але часом і незнайомих людей, біль яких не залишає нас байдужими. Їх терпіння залишає в нашому серці відбиток, так як Обличчя Ісуса залишилось на хустині милосердної Вероніки…

У часи Ісуса бути близько біля людини приреченої померти на Хресті сприймалось однозначно з тим, щоб визнати себе співучасником його злочину. Біля Ісуса залишились тільки ті, які по справжньому йому співчували і любили.

Хоч в пам’яті надовго залишиться зазнана кривда і вміння пробачати не з’явиться раптово, та, як говорить св. Франциск, «вибачаючи отримуємо пробачення».

«Якщо маєте образу на когось, моліться за них,
і ви не дасте їй розростатися.
Молитвою зітреш з пам’яті те зло, якого зазнав.
Коли досягнеш любові і доброзичливості до людей,
всі образи цілком зникнуть з душі.
А якщо хтось інший має на тебе образу, чини йому добро,
будь готовий іти на поступки, живи з ним у мирі,
і звільниш його від образи»
(прп. Максим Сповідник, Філокалія 89).