10 лютого у римо-католицькій церкві розпочався Великий піст. Входження у цей період покаяння та покути відбувається у Попільну середу. Ця дата може змінюватись. Однак щоразу вона припадає на середу за сорок шість днів до Великодня.

Відтак у костелі святого Антонія з Падуї,  під час вечірньої літургії, яку очолив о. Петро Франків, було здійснено обряд посипання голів попелом.

У проповіді, що прозвучала після прочитання Євангелія, о. Петро Франків акцентував увагу на духовному вимірі посту, без якого фізичний піст не матиме жодного значення: «Сьогодні, залишивши щоденні справи ми прийшли сюди, щоб побути з Господом і почути те, що Він хоче нам сказати. А Господь хоче зробити нам чудове запрошення… Дивлячись на час посту ми, насамперед, думаємо про те, що потрібно буде прикласти зусилля і відмовитися від чогось. Однак маємо розуміти, що завдяки цим зусиллям зможемо осягнути щось дуже прекрасне. Це стримання потрібно для того, аби згодом легше було вступити у боротьбу з іншими пристрастями.

Часто здається, що піст має лише зовнішню форму. Але це не так. Адже якщо у ньому не буде любові до Бога, то піст буде пустим».

Також о. Петро наголосив на важливості молитви та милостині у цьому часі: «Час посту – це час Божої благодаті і Бог хоче аби ми пережили його якнайкраще. Бог дає нам особливі знаряддя: милостиню, молитву і піст. Ці знаряддя покликані перемінювати нас та чинити новими людьми. Отці Церкви дуже гарно говорять про цей час. Зокрема, святий Кипріян наголошує на тому, що сестрою і подругою посту є молитва; через милостиню наші молитви чиняться дійсними, милостиня рятує душу від смерті…

Змістовні судження про молитву залишив нам святий Августин: «не хотіти молитися означає не хотіти бути з Богом. Заохочення до молитви часто виникає під час самої молитви. Той не вміє добре жити, хто не вміє добре молитися».

«Те, що ми маємо зараз пережити – це свого роду школа, в якій Бог нас виховує і буде нас перемінювати. Дуже важливо, щоб цей час був часом перемін, щоб він нагородив нас прагненням бути близько Бога. А близько Бога будемо тоді, коли відмовлятимемося від того, що нас засліплює. І власне піст має нам показувати ці речі.

Від кожного з нас залежить чи це буде час благодаті, чи змарнований час. А час благодаті буде лише тоді, коли Бог буде центром, коли ми внутрішньо будемо з Богом. Лише тоді Господь зможе нас перемінювати… Бажаю, щоб під кінець цього посту ми змогли пережити зустріч в Ісусом, Котрий воскрес і щоб це воскресіння стало частиною нашого життя», – наголосив о. Петро Франків.

Опісля о. Петро прочитав молитву та освятив попіл, що залишився після спалення минулорічних вербових гілок. Звертаючись до кожного зі словами: «Покайтеся та вірте в Євангеліє», посипав ним голови присутніх. У звершенні цього обряду допомагав  настоятель храму о. Владислав Лізун.

Завершилася літургія благословенням дітей.

Довідка:

Обряд посипання голів попелом здавна мав велике значення. Оскільки попіл та земля в багатьох релігіях ототожнювалися із покутою. Існує декілька інтерпретацій цих звичаїв. Перша – це визнання себе порохом: «Пам’ятай, що ти є порох і в порох обернешся» (пор. Бут. 3,19), друга – це знак покути, що практикувався у євреїв, третя – пов’язана з ритуалом очищення. Попіл, як знак покути, згадується у Біблії: «І роздер Ісус одежу свою, та й упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом, і лежав аж до вечора він та Ізраїлеві старші, і посипали порохом свою голову» (Іс Нав. 7,6).

У Середньовіччі попелом посипали голови грішників, а опісля виводили їх із храму.

Проте вже у Х ст. попелом почали посипали голови усіх, хто перебував у святині.

Попіл одержують, спалюючи вербові та пальмові галузки, що залишилися з минулорічного свята Входу Господнього в Єрусалим. Під час літургії священик освячує цей попіл та посипає ним у формі хреста голови парафіян.

 

Більше фото із події дивіться у розділі “Галерея”