4 вересня – Спомин Пресвятої Діви Марії, Матері Потіхи

Марія, Мати Ісуса Христа, є Матір’ю живого тіла Ісуса Христа – Мати Церкви.
У всіх своїх потребах, різного роду нещастях і терпіннях християни завжди отримували Її материнську турботу і допомогу. Може тому орден св. Августина шанує Марію як Мати Потіхи або Розради скорботних, і у Літургійному календарі у цьому ордені 4 вересня є спомин Пресвятої Діви Марії, Матері Потіхи.

«Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа,
Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи,
що втішає нас у всім нашім горі,
щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах,
тією втіхою, якою Бог самих нас утішає.
Бо як маємо в нас надмір Христових страждань,
так є в нас через Христа й надмір утішення»
(2 Кор. 1, 3-5)

Одна з літургійних молитов на честь Марії називає Її джерелом потіхи і надії для люду, який здійснює своє паломництво тут на землі. Мабуть, усім відомі місця паломництв до знаних на наших землях марійних санктуаріїв або місць, де вірні отримують багато благодатей: Бердичів, Гошів, Зарваниця, Крехів, Більшівці… Знаємо, як багато треба докласти зусиль, скільки труднощів подолати, щоб пройти дорогу до визначеного місця… І вже сама дорога паломника стає надією осягнення повноти радості, надією на отримання благодатей, надією, що наші молитви і прохання будуть вислухані… Багато хто з нас відчув, як з надією б’ється серце, коли закінчується паломництво, яка потіха і радість огортає того, хто дійшов до мети…

A чим є істинна надія і чим потіха, яку очікуємо отримати в кінці нашого життя, чого маємо прагнути, де шукати надії і що може бути для нас потіхою?

Св. апостол Павло говорить, що єдиною метою і джерелом прагнень усіх християн, які є паломниками у цьому світі, є Господь: «Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, – бо ходимо вірою, а не видінням, – ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом» (2 Кор. 5, 6-9). Непроста і нелегка дорога паломника до єдності з Богом, але кожен живе надією…

Так, слова з листів св. Павла втішають і дають надію: «Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла, бо ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється? Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало» (Рим. 8, 20-25).

А що таке надія? Це те, що дає силу жити, є променем світла у боротьбі з підступами зла, коли ми втрачаємо сили і не сподіваємось нізвідки жодної допомоги… несе потіху і радість у важкі хвилини життя.

Чи надія є джерелом потіхи? Звісно що так!

Словник української мови тлумачить слово ПОТІХА чи УТІХА так:

Потіха. Той, хто (те, що) є втіхою, відрадою для кого-небудь (часто в горі, в тяжких обставинах і т. ін.).

Утiха (втіха). Те, що заспокоює кого-небудь, полегшує горе, сум, неспокій, хвилювання.

Діва Марія- Мати Потіхи і Розрада Скорботних

В ордені св. Августина віддавна існує культ і шана Пресвятої Марії Діви Матері Потіхи. А виникнення цього культу пов’язане з матір’ю св. Августина, св. Монікою.

Після того як помер чоловік св. Моніки, вона ревно просила про допомогу і потіху у Діви Марії. Мати Божа з’явилась їй, одягнута у чорні шати зі шкіряним поясом, і пообіцяла особливу опіку і утіху Моніці і всім тим, хто носитиме шкіряний пояс на Її честь. Пояс символізував чистоту і стриманість, а також єдність з орденом Августіанів, які теж носять такий пояс.

Св. Моніка – жінка надії і молитви

Коли Моніка мала 22 роки, вона народила сина Августина. У неї були ще діти, але відомостей про їх імена немає. У 371 р. помер її чоловік, поганин, який завдяки її наполегливим старанням прийняв перед смертю хрещення. На той час Моніка мала 39 років. Відтоді почався неспокійний для неї час, сповнений терпінь. А причиною був її син, Августин, який вів вільне життя, наслідуючи у своєму житті батька, патриція. Августин мав подругу, яка народила йому позашлюбну дитину, а крім того захопивcя маніхейством.

Стражденна мати не покидала сина, була біля нього завжди, з молитвою і плачем випрошуючи для нього навернення до Бога.

Коли Августин вирішив їхати до Карфагену, щоб зайняти там посаду на кафедрі кpасномовства, мати поїхала за ним. Коли він потайки утік до Риму, а потім до Мілану, щоб змагатись з найвидатнішими красномовцями своєї епохи, Моніка знайшла його і там. Св. Амвросій, єпископ Міланy, побачивши її сльози і довідавшись про їх причину, викрикнув: «Мати, я переконаний, син стількох сліз повинен повернутись до Бога!». І це були пророчі слова. Під впливом саме його проповідей Августин прийняв хрещення і розпочав нове життя.

Сьогодні св. Моніка є заступницею християнських жінок, матерів, вдів, заміжніх жінок, тих , хто мають подружні проблеми невдалі подружжя; жінок, які розчарувались у своїх дітях або мають з ними проблеми; жінок, які є жертвами подружньої зради, алкоголізму, проклять і зневаг.

За її заступництвом вірні просять про порятунок душі дітей, чоловіка.

Як бачимо, життя св. Моніки освітлював промінь надії, який світив у її житті завдяки Марії, Матері Божої Потіхи, і ця надія її не підвела. Лише надія дозволила їй дочекатись того, чого вона найбільше прагнула – вибавлення душі власної дитини! А дитина була не тільки збавлена, але й зарахована Церквою до лику святих, і навіть Учителів Церкви і тепер є прикладом для багатьох християн.

«Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5,16). А особливо молитва матері, за свою дитину…
Як бачимо і переконуємось, що з Марією, як з найліпшою і найвірнішою Матір’ю, ми теж зможемо усе!

Образ Матері Божої Утішительки зі Львова

Хоч культ Матері Божої Потіхи зародився у Августіянському ордені, та він дуже швидко розповсюдився на всю Церкву і набожність до Матері Божої Потіхи (або Утішительки) відома в Європі здавна. В багатьох країнах, зокрема і на Україні, є чудотворні образи Матері Божої Потіхи.

Один з таких образів, Матері Божої Потіхи, у чудесний спосіб з’явився на теренах Львівщини у ХVІІ ст. та близько 350 років перебував у рясненському костелі свв. Апп. Петра і Павла (с. Рясна Польська Яворівського району). Біля цього образу відбувались незвичайні чудеса навернення і оздоровлення, тому про нього знали у всій Галичині. Історичні події війни і переселення місцевих мешкaнців на західні землі Польщі вимусили священика і вірних покинути село, забравши зі собою чудотворний образ Матері Божої Потіхи. Сьогодні оригінал образу зберігається в Конрадові (Польща), де він оточений пошаною і відвідуванням численних паломників. У рідну (тепер греко-католицьку) святиню він повернувся навесні 2012 року Божого, в день урочистості Благовіщення (7 квітня). В цей же день було віддано під опіку Матері Божої Потіхи український народ, парафію та її спільноти.

На чудотворному образі Божа Мати зображена як Владичиця світу в усій Своїй маєстатичній величі. На лівій руці Вона тримає Дитятко-Ісуса, а в правій – царський жезл (символ влади). Дитятко-Ісус звернене до Матері, а правою рукою благословляє людей.

Переважно на усіх образах Мати Божа Потіхи має власне такий вигляд. Багато таких чудотворних образів Матері Божої Потіхи є у різних храмах і санктуаріях у світі.

Марія – Мати нашої надії і Євхаристії, джерело потіхи

На образі Матері Божої Потіхи, який знаходиться у храмі Кармелітів Босих у Любліні є такий напис: melioris origo mundi – початок кращого світу!
Цей вислів підказує нам глибше розуміння титулу Марії Матері Потіхи…

Катехизм Католицької Церкви (64), вказує які постаті Старого і Нового Завіту є правдивими вчителями надії: «Через пророків Бог формує Свій народ у надії на спасіння, в очікуванні нового й вічного Союзу, призначеного всім народам (Пор. Іс. 2, 2-4.) і вписаного у їх серцях (Пор. Єр. 31,31-34; Євр. 10, 16.). Пророки проповідують радикальне відкуплення народу Божого, очищення його від усіх його зрад (Пор. Єз. 36.), спасіння, яке охопить усі народи (Пор. Іс. 49, 5-6, 53, 11.)». А за пророками і вчителями, «Передусім убогі та покірні в Господі (Пор. Соф. 2, 3.) будуть нести цю надію. Святі жінки, такі як Сара, Ребека, Рахель, Міріам, Дебора, Анна, Юдит та Естер, зберегли живу надію на спасіння Ізраїля. Найдосконалішим образом тієї надії є Марія (Пор. Лк. 1, 38.)»

Чому так переконливо запевняє нас Церква, що Марія є «найдосконалішим образом надії»? Євангеліє говорить про старця Симеона, який очікував приходу на світ Месії, потіхи Ізраїля. Через Марію наш Спаситель прийшов на світ. Марія є Матір’ю Потіхи, оскільки Вона дала земне життя Спасителю, який є справжньою Утіхою людства. Його місія була визначена споконвіку існування людства, а земна жінка стала Його Матір’ю і весь час була разом з Ним.

Після Воскресіння і Вознесіння Ісуса Марія була з апостолами на молитві, а, коли вони втрачали віру і терплячість, додавала їм надії, і, можливо, тільки своєю присутністю рятувала ситуацію. Так само є і тепер. Коли ми втрачаємо усілякі сили йти далі, переборювати біль і смуток, який нас огортає з приводу різних негараздів і проблем, лише відчуття присутності Марії може допомогти віднайти в собі принаймні крихітку віри у те, що все буде добре і не втратити надію, яка стане світлом у темряві і освітить навіть, здавалось би, «безнадійну» проблему.

Ви спитаєте: «А як відчути присутність Марії?» Просто брати приклад з Матері Бога. Її міцний зв’язок з Сином ніколи не переривався. Вона носила Його під серцем, була з Ним, коли Він ріс і дорослішав. Вона просто завжди була там, де Він.

Чи то коли Вона поспішала до Єлисавети; чи коли серед прочан шукала малого Ісуса, який залишився у Єрусалимському Храмі; чи то під час бичування і зневаг, яких зазнав Ісус на хресній дорозі. Вона була з Ним постійно, навіть коли Її не було видно поблизу, бо Слово, яке Вона почула від пророка Симеона і від самого Ісуса у храмі, постійно розважала у своєму серці. А що таке Слово? «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (Йн. 1,1).

Слово – це і є Син Божий! Марія є не тільки Його Матір’ю, але й Тою, яка прагне, щоб ми найкоротшою «дорогою», прийшли до Нього. Ще у Кані Галілейській під час першого чуда, яке вчинив на прохання своєї Матері Ісус, Марія вказує усім нам як ми маємо чинити: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йн. 2, 5).

Марія, як Мати Потіхи, завжди веде до свого Сина! Тому тепер, коли Ісус вознісся на небо, то не залишив нас сиротами. В час Вознесіння Ісус стверджує, що назавжди, залишиться з апостолами, а, отже, і з нами: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,19-20).

Заповідь своєї присутності Ісус дає на тайній вечері перед своєю смертю. Так, Ісус залишився з нами аж до кінця віку у вигляді Хліба і Вина, які на слова священика силою Святого Духа стають справжнім Тілом і справжньою Кров’ю Ісуса Христа…
а Ісус є завжди з нами в дарі Євхаристії, і також…
в особі священика, який провадить Святу Месу не від свого імені, але «від особи Ісуса» (In persona Christi).

У дарі Євхаристії на кожній Святій Месі Сам Живий Бог прагне потішити нас і підтримати, приносячи Себе у жертву з любові до нас. Присутність Ісуса у Євхаристії незаперечна, хоч часто ми не задумуємось над тим, що це так….

Можна було би вважати це тільки нашим переконанням, без жодних підтверджень, тільки завдяки вірі в те, що саме так і є, але є ще і матеріальні підтвердження живої присутності Ісуса у Євхаристії… це – Євхаристійні чудеса, свідчення Присутності Живого Бога в Хлібі і Вині.

Не одне таке чудо відбулось у історії Церкви. Але про них у наступних статтях….

****

Господь залишив нам Слово, Євхаристію і свою Матір, які завжди будуть з нами, нас підтримають і потішать.

У Непокалянові у Польщі є каплиця неустанної адорації, у якій монстранцією (від лат. monstrare — показувати, демонструвати) є Діва Марія! Марія не має на руках Дитятка Ісус, але має Його в серці як Гостію, Євхаристійний Живий Хліб. Вона постійно вдивлялась у Ісуса за Його життя, як земна мати у своє дитя, і тепер адорує Його в Своєму Непорочному Серці, поклоняється Його величі, перемінившись в монстранцію.

Євхаристія, яка знаходиться у Серці Марії розсвітлює темряву у каплиці, ніби «маяк», який вказує дорогу до Бога тим, що не мають звідки чекати потіхи, втратили надію, впадають в розпач, страждають від депресії, заблукали…

Тож не забуваймо, що у кожній Євхаристії Ісус говорить нам, що ми його брати і сестри, що Він любить нас, віддав за нас своє життя, був розіп’ятий, терпів за нас, і все це вчинив з великої любові. Не було і цій жертві жодного розрахунку, була лише любов, яка все прощає і вірить, що тільки така безкорисна і жертовна любов може перемогти зло, невіру, ненависть, ворожість…

Марія, Божа Матір і наша теж, любить нас так само і прагне привести до Свого Сина, а материнська любов завжди самовіддана і жертовна…

Боже, Ти через Діву Мaрію зіслав своєму люду Ісуса Христа, як джерело потіхи, вчини, щоб за заступництвом Матері Твого Сина ми були наповнені усілякою потіхою і уділяли її нашим ближнім. Через Ісуса Христа, Твого Сина, котрий з Тобою живе і царює на віки вічні Амінь.

Під Твій захист прибігаємо, Пресвята Богородице Діво. Благаннями нашими не погорди у потребах наших, але від усяких небезпек завжди нас визволи, Діво преславная і благословенная. О Володарко наша, Заступнице наша, Посереднице наша, Утішителько наша! З Сином своїм примири нас, Синові своєму доручи нас, Синові своєму віддай нас.