11 лютого у парафії святого Антонія з Падуї вшанували Пресвяту Діву Марію Люрдську, а також відзначили XXIV Міжнародний День Хворих.

З цієї нагоди вірні під час ранкової літургії, яку очолив настоятель костелу святого Антонія о. Владислав Лізун мали змогу посповідатися, вчинити акт покаяння, прийняти Таїнство Єлеопомазання та Святе Причастя.

Впродовж 11 лютого – 16 липня 1858 року, у гроті Масабель, поблизу Люрда, Матір Божа 18 разів явилася бідній пастушці Бернадеті Субіру. Під час цих об’явлень «Красива Пані» з розарієм у руках, Котру бачила Бернадета, щоразу закликала до молитви та покути. А також сказала, що хоче аби на тому місці збудували каплицю і просила її молитися за грішників.

8 січня 1862 року єпископська комісія заявила, що об’явленням у Люрді «можна вірити». Відтак через два роки розпочалося будівництво храму, який освятили у 1975 році.

Зараз це один із найбільших паломницьких центрів, куди приїжджають вірні з усього світу. Богородиця завжди вислуховує молитви тих, хто просить з вірою, зцілюючи як духовні, так і тілесні недуги.

А 13 травня 1992 року св. Іван Павло ІІ відповідним листом встановив Всесвітній день хворих і визначив його на спомин Матері Божої Люрдської, що припадає на 11 лютого. Відтоді, щороку, в одному із найбільших марійних санктуаріїв та у цілому католицькому світі відзначають День хворих.

Настоятель храму о. Владислав Лізун у своїй проповіді наголосив на важливості істинного християнського життя, яке провадить до Бога: «Людина, котра іде дорогою Христа завжди обирає життя і добро. Проте зло здатне запровадити її до смерті: не тілесної, а духовної. Сьогодні чимало християн помирають духовно. Більшість навіть не задумується над тим, що наше перебування на цій землі є обмеженим, поки не приходять  хвороби, трагедії чи смерть. Лише тоді настає прозріння. Лише тоді починаємо шукати Бога, тобто життя. Однак цієї дороги, що провадить до Бога потрібно триматися завжди.

Ми часто живемо так, якби Бога не було на землі. Лише коли приходять терпіння і біль, кожний пригадує собі, як має виглядати істинно християнське життя. І лише тоді родина задумується, що потрібно було б терміново привести священика аби «щось зробив…». Невідомо що, але нехай щось зробить… Часто прийшовши до хворого священик може почути: «Мій тато помирає, але він був охрещений, колись ходив до святині та молився…». Звісно, що священик не може відмовити в уділенні хворому Єлеопомазання, довіривши його Богові. Але, задумаймося, чи так повинно виглядати істинно християнське життя? Очевидно, що ні. Або можна почути й інше: «Бо це таке життя було…». Але для цього є Таїнство Покаяння, яке допомагає кожному християнинові удосконалюватися, навіть якщо він є слабким та грішним. Для того Ісус і постановив це Таїнство після Свого воскресіння».

Також о. Владислав акцентував увагу вірян на розумінні та відповідальності перед Таїнством Єлеопомазання: «Намащення хворих є Таїнством. Це не просто мирування освяченим елеєм, що здійснюється в храмі під час свят, празника чи відпусту. Оскільки тоді християнин може, навіть, перебувати в стані гріха. Але сьогодні, приймаючи це Таїнство, потрібно перебувати в стані освячуючої ласки. Тобто після намащення єлеєм християнин може прийняти Святе Причастя. А хто не може прийняти Святого Причастя, той  не може прийняти і Таїнства Єлеопомазання. І не інакше! Лише тому, хто лежить на смертному ложі і вже нічого не пам’ятає, священик може уділити це Таїнство і владою апостольською відпустити йому гріхи за умови, що хворий був охрещеним».

Згодом о. Владислав Лізун та о. Христофор Пельц через молитву, покладання рук та помазання єлеєм хворих звершили Таїнство Єлеопомазання. Після чого присутні віряни змогли приступити до Святого Причастя.

Завершилася літургія загальним благословінням настоятеля.

 

Більше фото із події дивіться у розділі “Галерея”