Парафіяльний будинок

Громада парафії Святого Антонія м. Львова понад двадцять років звертається до державних органів влади з проханням повернути двоповерховий парафіяльний будинок, що більш ніж 200 років належав римо-католицькій громаді та входив до майнового комплексу Святого Антонія.

%d0%bf%d0%b0%d1%80%d0%b0%d1%84%d1%96%d1%8f%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d0%b8%d0%b9-%d0%b1%d1%83%d0%b4%d0%b8%d0%bd%d0%be%d0%ba

Зліва від костелу Святого Антонія – парафіяльний будинок, в якому зараз діє дитяча музична школа №4

 

Трохи з історії…

Парафіяльний будинок, який спочатку будувався як францисканський монастир, був закладений на поч. XVIII століття. 3 жовтня 1784 року, на підставі імператорського указу, францисканці були змушені покинути храм і монастир св. Антонія і перейти до храму й монастиря отців капуцинів. А через рік храм св. Антонія став парафіяльним і будинок францисканського монастиря був пристосований під резиденцію для настоятеля парафії і вікарія. Згідно з архівною довідкою №230 від 05.06.1995 р. Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, до 1939 року храм св. Антонія та монастир разом з будинком пароха належав римо-католицькій парафії. Отже римо-католицька громада користувалась ними понад 200 років.

У 1939 році радянська влада, в ході активної та примусової атеїзації, експропріювала це приміщення. У 1955 році воно було передано на баланс Обласного відділу в справах архітектури. За радянських часів в цьому будинку відкрито Державну музичну школу № 4.

Проте у 1991 році, після проголошення Незалежності України, був прийнятий Закон України «Про свободу совісті та  релігійні організації». Згідно з яким, організації, на балансі яких перебували культові будівлі та їх майно, що становлять державну власність, повинні були безоплатно повернути їх у власність релігійних організацій.

Відтак, 4 квітня 1996 року Управлінням історичного середовища м. Львова передало релігійній громаді римо-католицької церкви св. Антонія пам’ятку архітектури – храм св. Антонія. Однак двоповерхового парафіяльного будинку повернуто не було.

Парафіяни храму неодноразово намагалися привернути увагу до цієї проблеми і мирним шляхом досягти справедливості: скеровували відповідні звернення і до влади міста, і до влади області, і до Верховної Ради. Але не були почутими. Більше того, на певному етапі спроб повернути собі приміщення парафіяльного будинку, влада міста запропонували подавати до суду. Відтак, у 2009 році парафія, не маючи вибору, стала на шлях судового вирішення питання.

Вигляд парафіяльного будинку з Півночі. Справа - фрагмент костелу Святого Антонія

Вигляд парафіяльного будинку з Півночі. Справа – фрагмент костелу Святого Антонія

Позиція римо-католицької громади

Парафія дуже потребує цього приміщення. При храмі проводиться активна реколекційно-душпастирська, соціально-благодійна та культурна діяльність. Діє катехитична школа, а також 17 спільнот та парафіяльних груп, що єднають людей різних національностей і, навіть, різних віросповідань. Спільноти розвиваються і потребують місця для зустрічей та проведення заходів. Також планується створення Парафіяльного духовно-просвітницького центру, зорієнтованого на освітню, культурну, душпастирську та соціально-гуманітарну діяльність.

Представники з різних парафіяльних спільнот та груп, що діють при храмі св. Антонія, спільними зусиллями утворили координаційну раду та започаткували рух на підтримку повернення парафіяльного дому громаді Святого Антонія у м. Львові – «Почуйте нас».

Разом з тим, римо-католицька громада ніколи не виступала за ліквідацію музичної школи чи проти конкретних посадових осіб, а лише за відновлення справедливості – повернення парафії несправедливо забраного майна.

Костел Святого Антонія з вул. Личаківської. Справа - фрагмент парафіяльного будинку

Костел Святого Антонія з вул. Личаківської. Справа – фрагмент парафіяльного будинку

о. Станіслав Кава, юрист і координатор ініціативи «Почуйте нас»:

«Наша парафія є багатонаціональною: нашими парафіянами є поляки, багато українців, росіян, маємо білорусів та литовців. Служимо Меси українською, польською та російською. Але незважаючи на те чи ми поляки, чи ми українці – ми громадяни цієї країни і маємо такі самі права, як і всі, відповідно, якщо хтось керується національною чи релігійною приналежністю у вирішенні даного питання, той порушує наші права, як громадян і нашу рівність перед законом.

Нам прикро, що нашу громаду, одну із найбільших римо-католицьких громад міста, не хочуть чути. Не хочуть вийти нам на зустріч. Ми не хочемо чужого і не виступаємо за ліквідацію школи, ми не хочемо неможливого і готові до діалогу та компромісу».