13 березня, у П’яту Неділю Великого Посту, у храмі святого Антонія з Падуї усі хрести було закрито фіолетовою тканиною. Укритими вони залишатимуться до Страсної П’ятниці.

Про значення цього звичаю під час Святої Меси українською мовою розповів о. Петро Франків.

«Ми часто звикаємо до багатьох речей у нашому житті. Так само можемо звикнути і до віри. Звичка може перетворити нашу віру лише на традицію, яка не приноситиме радості. Інколи по-справжньому оцінюємо когось або щось лише тоді, коли втрачаємо. І коли очікуємо когось важливого, то це очікування народжує в наших серцях бажання та прагнення бачити цю особу, за котрою тужимо. Саме цей час Великого Посту і має народити в нас прагнення Бога. Якщо цього не станеться і ми не повернемося до Господа, тоді ризикуємо втратити найважливіше.

Кожен з нас має годинник. Він потрібен нам для того, щоб орієнтуватись у часі, а також, щоб пам’ятати про цінність цього часу. На важливість кожної секунди вказує святий апостол Павло. Він постійно зустрічав у своєму житті Господа. Ця зустріч перемінювала його і ніколи не перетворювалася на звичку. Він прямує до цілі розуміючи, що час у цій мандрівці є надзвичайно важливим. Він хоче аби у кожній хвилині його життя Був присутній Господь. Це не означає занедбати свої обов’язки. Навпаки, життя з Господом у кожній хвилині, у кожній секунді закликає нас до виваженості та відповідальності…»

Також під час проповіді о. Петро закликав присутніх до справедливого споглядання самих себе. Адже багато людей прагнуть виправдати свій спосіб життя та свою гріховність через осудження інших. «Це – забава зі спасінням. Це є дуже небезпечним. Багато християн «бавляться», коли відкладають можливість сповіді, коли відкладають можливість участі у недільній Службі Божій, коли не читають Слова Божого… Важливо, щоб ми не бавилися зі спасінням, а серйозно підходили до цієї події, яку Бог хоче звершувати у нашому житті. Бог не хоче нас осудити. Бог не перекреслює нас. Бог серйозно підходить до нашої обіцянки бути вірними Йому. Але якщо ми не серйозно підходимо до нашої віри і до нашого спасіння, то це – дуже велика трагедія. Щоб цього не було, ми мусимо постійно усвідомлювати, що є грішниками і потребуємо спасіння.

Ми маємо, дорогі мої, дбати про те, щоб Ісус не зник із нашого життя. Маємо серйозно ставитись до наших обіцянок Богові і обирати те, що є найважливішим… Ми готуємось до Воскресіння Ісуса Христа. Не тому, що Він ще не Воскрес. Він вже Воскрес! А тому, щоб Він Воскрес у нас, щоб у наших серцях запалало полум’я Його воскресіння. Тож бажаю усім аби по закінченні цього Великого Посту ми всі зустріли Воскреслого Ісуса».

Завершилася недільна Літургія благословенням дітей та Хресною Дорогою за участі найменших парафіян храму.

Довідка:

Починаючи з XI ст., у період Великого Посту, вівтарі у храмах завішували так званим пісним сукном. Закриті вівтарі, що символізують Христа мали нагадувати віруючим про їхню гріховність та спонукати до покаяння. Завіса примушувала віруючих переживати Святу Месу в атмосфері таємничості і укриття.

З XIII ст. тканиною закривали тільки хрест та ікони.

В романську епоху Христа зображували як Переможця: не в терновім вінку, а в  короні, в одежі царя або священика, без ознак фізичних страждань та смерті. Тому коли  в Церкві переживали згадку про Христові муки, зображення тріумфуючого Христа прикривали тканиною. Це допомагало віруючим зосередитись на стражданнях Спасителя. Також тканиною покривали і хрести, які часто не мали тіла Христа, але були прикрашені дорогоцінними каменями. В період роздумів над Страстями Ісуса треба було закрити все багатство і символи тріумфу, бо це час посту і умертвіння плоті.

Цей звичай прикривати хрести тканиною зберігся до сьогодні.

 

Більше фото із події дивіться у розділі «Галерея»