«Тобі належить хвала, Боже, на Сіоні, і будуть виконані тобі обіти.
До тебе, що вислухуєш молитву, кожний смертний прийде через гріхи.
На нас тяжіють провини наші, ти їх прощаєш.
Блажен, кого ти вибереш і приймеш; він буде жити у твоїх дворищах»
(Пс. 65, 2-5)
Сповідь очищає нас з гріхів і веде нас до навернення, веде на дорогу єднання з Богом… Знаємо, що не можна приймати Причастя з важким гріхом, але чи з кожним легким гріхом треба одразу йти до конфесіоналу (сповідальні)? У Церкві є такі форми Сповіді як загальна і особиста. Яка між ними різниця?
ЗАГАЛЬНА СПОВІДЬ
В римо-католицькій Церкві загальна Сповідь – це частина Святої Меси. Вона відбувається на початку кожної Святої Меси, після вступних літургійних обрядів, коли лунає акт покаяння, під час якого ми всі зі щирим жалем у серці маємо усвідомити наші щоденні проступки, які віддаляють нас від справжньої Любові, щоб могти чистим серцем прийняти Святе Причастя і поєднатись з нашим Творцем…
А згодом священик, перед обрядом прийняття Святого Причастя молиться звертаючись до Господа… «не зважай на наші гріхи, але на віру своєї Церкви»... Гріхи наші… вони складаються з моїх гріхів, особистих, які ранять Господа, Ісуса Христа … а також гріхів наших, з гріхів цілої спільноти Церкви, за яку ми теж відповідальні.. тому маємо подумки визнати і покаятись за гріхи свої, а також просити з серця за інших, таких самих як ми грішників…. і поєднатись з Господом… Як вчить нас Євангеліє: «Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе, залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мт. 23-24).
Загальна Сповідь очищає і звільняє нас із легких гріхів, щоденних, щоб ми могли брати гідну участь у Літургії і прийняти жертву Спасителя. Також із повсякденних гріхів очищає нас втілення християнської любові на практиці, оживлене участю у Євхаристії, яке проявляється у нашій повсякденній діяльності, це – допомога потребуючим, догляд за хворими, молитва, пробачення, милостиня, старанне виконання своїх обов’язків.
Але не можна забувати, що загальна Сповідь не може замінити особисту Сповідь, бо ця форма Сповіді не є Таїнством і не веде до відпущення важких гріхів.
ОСОБИСТА СПОВІДЬ
Катехизм визнає «єдиним звичайним способом примирення з Богом і Церквою» індивідуальну та повну сповідь з тяжких гріхів, у якій ми одержуємо розрішення за посередництвом священика (пор. ККЦ 1497).
Це Таїнство, до якого кожен з нас приступає особисто, сам-на-сам перед Богом, називаючи Йому по імені кожний свій проступок, який вчинив проти Божої Любові.
Кожен гріх у вченні Церкви має свою вагу і значення, тобто розрізняються гріхи тяжкі (смертельні) і легкі (повсякденні). Виникає питання, як розрізнити легкий гріх від тяжкого? Повністю і добре зрозуміти матерію і важкість гріха дозволить нам Катехизм Католицької Церкви у Частині Третій, Розділі Першому, Глава Перша, Артикул 8 («Гріх»).
Про тяжкий (смертельний) гріх йде мова тоді, коли у важливій справі цілком свідомо і добровільно вибираємо щось, що є протилежне до Божої любові і любові ближнього. Свідомість полягає на тому, що людина порушує Божі Заповіді, із знанням і розумінням що те, що робить, їм суперечить. Добровільність вчинку – це відсутність примусу. Називаємо це смертельним гріхом, бо свідомий і добровільний вчинок проти Божих Заповідей «вбиває» Любов. Прикладом смертельного гріха може бути: вбивство або самовбивство, крадіжка, святотатство, ворожіння, окультизм і спіритизм, блюзнірство та ідолопоклонство…
«Вибрати те, що суперечить Божому Законові й остаточній меті людини свідомо, тобто знаючи про це і бажаючи цього, – означає вчинити смертельний гріх. Він знищує в нас любов, без якої неможливе вічне блаженство. Без розкаяння такий гріх спричиняє вічну смерть». (ККЦ 1874)
Легким гріхом називаємо гріх, у якому наша любов до Бога і ближнього не досконала, але не заперечується. Легким гріхом можна класифікувати порушенням морально-етичних норм суспільства навіть у тяжкій матерії, але без свідомості і знання і повної згоди на гріх. Легкий гріх – це лише тимчасова втрата правильного напрямку, яку ми можемо самі помітити, визначити і коригувати.
«Легкий гріх є моральною невпорядкованістю, яку можна відновити через любов, яка продовжує перебувати в нас». (ККЦ 1875)
Різниця між тяжким і легким гріхом – це як різниця між легким і смертельним пораненням.
Якщо з важких гріхів необхідно якнайшвидше висповідатись, то:
«Сповідь зі щоденних провин (легких гріхів) не є обов’язково необхідна, але Церква гаряче рекомендує її (Пор. Тридентський Собор: DS 1680; Кодекс канонічного права, кан. 988, § 2.). Регулярна сповідь із наших легких гріхів допомагає нам формувати наше сумління, боротися з нашими поганими нахилами, піддаватися зцілюючій силі Христа, йти вперед у житті Духа. Отримуючи частіше через це таїнство дар Божого милосердя, ми самі прагнемо бути такими милосердними, як Він (Пор. Лк. 6, 36.)» (ККЦ 1458).
П’ЯТЬ УМОВ ДОБРОЇ СПОВІДІ
Кожна наша Сповідь буде наближати нас до Бога, якщо ми ретельно виконаємо умов доброї Сповіді.
Кожна з них є важлива, тому важливо про них пам’ятати:
- Усвідомлення своїх гріхів під час іспиту совісті
- Жаль за гріхи або каяття у скоєних гріхах
- Прийняття твердого рішення виправитися
- Щире визнання своїх гріхів перед священиком
- Покута, відшкодування матеріальних й моральних збитків скривдженим
ІСПИТ СОВІСТІ
Усвідомлення наших провин не є чимось легким… Щоб ґрунтовно підготуватися до Сповіді можна скористатись з допоміжної літератури, але не менш важливо прислухатись до свого сумління. Варто перед тим, як робити іспит сумління, молитись до Святого Духа, щоб освітив нас, варто також прикликати нашого Ангела Охоронця, бо він завжди підтримує нас на дорозі навернення і допомагає почути підказки Святого Духа.
Іспит совісті треба робити старанно кожного разу, не говорити собі, що сьогодні не маю часу, а наступного разу я підготуюсь ліпше. Другого разу може не бути, кожна наша Сповідь має бути такою, якби вона була остання!
Дуже важливе у іспиті совісті – це розуміння, чому ми йдемо до Сповіді і що прагнемо досягнути цією дією? Але передусім це усвідомлення того, чим ми образили Бога і які наші слова чи думки, вчинки чи може бездіяльність, ображали Його Любов впродовж часу від останньої Сповіді. Варто задуматись також і над тими незначними, на наш погляд провинами, які, якщо на них не звертати увагу, можуть згодом стати великою проблемою, яку просто перестанемо помічати, а може, вже не помічаємо….
Також, усвідомивши свої гріхи, дуже важливо зрозуміти причину їх виникнення. Сам гріх – це тільки верхівка, причина – це корінь з якого він виростає, і, зрозумівши причину, ми знайдемо корінь зла, яке нищить наші стосунки з Богом і ближнім. Тому, готуючись до Сповіді, усвідомлюючи свою гріхи робімо це з думкою про примирення з Богом, з наміром виявити Йому свою любов, а через покаяння наблизитись до Нього…
ЩИРИЙ ЖАЛЬ І ВИЗНАННЯ ГРІХІВ
Сама Сповідь, визнання гріхів священику, неодмінно має бути щира. Розбудити щирий жаль за скоєні перед Богом провини допоможе також молитва 51 псалмом, який дає зрозуміти i усвідомити велич і милосердя всемогутнього Бога, який усе бачить, але усе пробачає, бо любить нас. Псалміст говорить: «Ти жертви не прагнеш, а дам цілопалення, — то не любе воно Тобі буде. Жертва Богові — зламаний Дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!» (Пс. 51,18-19).
А якщо почуваємось безпорадними у своїй грішності перед величчю Бога, тим голосніше благаймо з вірою про порятунок, бо «багато в праведника злиднів, але з усіх них Господь його рятує» (Пс 34,20).
Про щирий жаль треба просити Бога, бо тільки Господь може нас цього навчити і розбудити у серці справжнє каяття. Евагрій Понтійський казав: «Понад усе молись про дар сліз, щоб через каяття, знищив властиву душі затверділість, а після визнання – наперекір собі – гріхів перед Богом отримаєш у Нього пробачення».
ПРИЙНЯТТЯ ТВЕРДОГО РІШЕННЯ ВИПРАВИТИСЯ
Навіть визнання усіх гріхів із щирим жалем, але без правдивого бажання залишити назавжди, те що нищить наші стосунки з Богом; без бажання виправитись i не повторювати того, що віддаляє нас від Нього – буде марне! Якщо ж ми робили іспит совісті з думкою стати кращими i наблизитись до Бога, щоб ліпше виконувати Його волю і призначену нам місію, a наш жаль справді був щирим – тоді можливість виправитись, навіть із повсякденних гріхів, стає реальне.
Виконати наше рішення виправитись також допоможе нам призначена за наші гріхи наука і покута, яку призначає нам священик. Пам’ятаймо, що слухає її разом з нами наш Ангел Охоронець, який нам допоможе у витривалості на добрій дорозі, допоможе і підкаже як відшкодувати завдану кривду.
ПОКУТА
Покута, яку одержуємо після визнання гріхів, – це шлях до відшкодування тієї кривди Богу і ближнім, яку завдав наш гріх, вона навчає нас на практиці, а не теоретично, ставати схожими на нашого Творця – бути милосердними, змінюватись і реально пробачати, навчатись любити своїх ворогів…
св. Йоан Марія Віанней говорив, що сповідники дають нам легку покуту, щоб нас не знеохотити, але ми, усвідомлюючи свою грішність і всю тяжкість наших провин, можемо самі собі додавати покутних практик, щоб відшкодувати завдані кривди Богу і ближньому.
Виконана покута є не тільки обов’язком, але допомогою у подоланні того, з чим нам важко… Варто теж замислитись чому власне така покута а не інша? Що говорять до мого серця слова заданої молитви, літанії чи Божого Слова…? Адже також у покуті міститься допомога у подоланні наших вад, які віддаляють нас від Бога.
«І ПРОСТИ НАМ ПРОВИНИ НАШІ…»
Якщо ми завинили перед кимось і все-таки прагнемо з ним поєднатись, то – просимо пробачення. Скривджена людина не завжди готова нам пробачити, і навіть, якщо декларує це на словах і щиро хоче вибачити – має пройти трохи часу. Та коли просимо пробачення у Бога, то Він пробачає нам одразу і одразу забуває, не затримуючи у пам’яті те, чим ми його скривдили… Ми кожного дня просимо Бога: «і прости нам провини наші, як і ми прощаємо нашим винуватцям»… Як і ми…
Усвідомлення, а тим більше, визнання своєї провини комусь, перед ким ми завинили, навіть у повсякденному житті не є приємним, тому що потрібно визнати свою неправоту, свою помилку,
і часто наша гордість, не дозволяє нам порозумітись і примиритись навіть зі своїми найближчими.
Визнаючи провини священику – отримуємо прощення і поєднання з Господом!
СПОВІДЬ- ЦЕ ТАКОЖ ТАЇНСТВО ПРОБАЧЕННЯ!
ЦЕ ВЕЛИКА ТАЄМНИЦЯ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ!
Милосердя – це великий дар Всемогутнього Бога, який Він нам дає у таїнстві Сповіді, таїнстві Поєднання, Примирення і Покаяння. І який би важкий не був тягар наших гріхів, не забуваймо, що Бог завжди готовий нам пробачати. Бог не рахує наші провини, а бачить каяття серця, яким Він ним не гордує.
Тому не забуваймо, що пробачаючи, отримуємо прощення, як говорив св. Франциск. І якщо усі умови Сповіді не втекли від нашої уваги, тоді під час таїнства Сповіді кожного разу на нас спливатимуть струмені Божого Милосердя, а разом з ними Кров пролита Ісусом на Хресті змиватиме бруд гріха, і вода Святого Духа повертатиме нам блаженство бути Божими дітьми, очищатиме наші серця від того, що нас від Нього віддаляє, зміцнюватиме наші кроки на дорозі до святості.
***
Сповідь – це «трибунал» милосердя, на якому Сам Суддя нас пригортає…
Такий шалено Милосердний наш Бог!!! Він любить нас і завжди хоче бачити нас щасливими, чекає повернення своїх марнотратних синів і дочок і тому завжди пробачає!!!
Справедливий Бог вибачає нам гріхи завжди, бо уже в Гетсиманському саду він взяв на себе кожний наш гріх, а Своєю смертю на хресті Він відкупив навіть той гріх, який ми ще не усвідомили і також той, який ще може вчинимо проти Його Любові i проти любові до ближнього.
Якщо ми щиро прагнемо бути з Богом і будемо вірні Його навчанню, тоді не будемо сумніватись, чи варто йти до Сповіді чи ще можна почекати. Тоді кожна наша Сповідь буде завжди кроком до святості, а гріх, який віддаляє нас від Бога, буде відступати. Ми ж будемо все більше наближатись до Бога і ставати щораз більше до Нього схожими.
«Прийдіть, і будемо правуватися, — говорить Господь:
коли ваші гріхи будуть як кармазин, — стануть білі, мов сніг;
якщо будуть червоні, немов багряниця, — то стануть мов вовна вони!
Як захочете ви та послухаєтесь, то будете добра землі споживати»
(Іс. 1 18-19)