«Ісусе, довіряю Тобі», – Ісус бажав аби саме так підписали образ Божого Милосердя, який Він у чудесний спосіб показав святій сестрі Фаустині Ковальській, під час Свого одкровення. 

3 квітня, у першу неділю після Пасхи, у парафії святого Антонія з Падуї, як і у цілій Католицькій Церкві, відзначили Урочистість Божого Милосердя. А також – закінчення восьмого дня пасхального часу, що становить Октаву Пасхи.

Святу Месу українською мовою очолив о. Станіслав Кава.

На початку недільної проповіді, що, як і завжди прозвучала після прочитання Євангелія, о. Станіслав запропонував усім зробити невеликий екскурс в минуле та ознайомитись з історією становлення цього свята: «Такого свята побажав Сам Господь Ісус Христос, Котрий виразно об’явив свою волю сестрі Фаустині: «Бажаю, щоб перша неділя після Пасхи була святом Милосердя» (зі “Щоденника” святої сестри Фаустини Ковальської).

Свята сестра Фаустина Ковальська зробила все, що від неї залежало, щоб переказати волю Господа своїм сповідникам і молилася за сповнення волі Божої. Після її смерті поширенням побожності до Божого Милосердя заопікувався сповідник сестри Фаустини о. Міхал Сопочко.

Вперше свято Божого Милосердя було впроваджене в 1985 році у Краківській архідієцезії кардиналом Францішком Махарським. Згодом деякі польські єпископи також впровадили це свято до літургійних календарів у своїх архідієцезіях. А в 1995 році святий Папа Іван Павло II затвердив день цього свята для цілої Польщі. У 2000 році свято Божого Милосердя стало святом для усієї Католицької Церкви».

Окрім того, о. Станіслав пояснив значення Божого Милосердя в історії спасіння кожного християнина: «Можемо запитати себе: «Для чого нам відзначати окремо свято Божого Милосердя?». Не дарма! Згадаймо XX століття, воно було жахливим: дві війни, мільйони невинно замордованих людей під час геноцидів в Україні, Туреччині, Німеччині, Польщі… Саме тому Бог відкрився скромній монахині і це була Його відповідь на вчинені страхіття. Бог милосердний! Він відповідає любов’ю на зло. Об’явлення простій сестрі Фаустині мало переказати світові надію на втіху.

То не Бог усіх карає, то не Боже лихо над людством. Бог, у час нелегких випробувань, Є для нас потіхою. Дає нам звістку про Своє Милосердя і запрошує всіх черпати із цього джерела: «Я хочу, щоб свято Милосердя було порятунком і притулком для всіх душ, а особливо для нещасних грішників. У цей день відкриті глибини Божого Милосердя. Я виливаю ціле море благодатей на душу, яка наближається до джерела Мого Милосердя. Та душа, яка цього дня приступить до сповіді і Святого Причастя, дістане повне відпущення гріхів і вибавлення від кари» (зі “Щоденника” святої сестри Фаустини Ковальської).

Також о. Станіслав спонукав задуматись над тим, чи дійсно ми готові досвідчувати Божого Милосердя і довіряти Йому, чи, може, сумніваємось як апостол Фома із сьогоднішнього Євангелія. Проте запевняє, що Господь, незважаючи на все, Своєю безмежною любов’ю здатен перемінити будь-яке невірство у благодать: «Ми часто задаємо собі питання: «Куди дивиться Бог, коли у світі діється така несправедливість, коли гинуть люди, особливо молоді, діти?..». Тоді у нас з’являється сумнів: чи Бог бачить, чи чує?.. Мусимо пам’ятати одне: це не Бог Є автором зла. Це через перших батьків, котрі згрішили, проявивши непослух Богові, гріх увійшов в історію людства і пустошить нас. Якою є відповідь Бога? Бог не по-людськи нас спасає, а по-Божому – любов’ю! Вибирає Собі людей, пророків, народ… І коли наступила повнота часу дає нам Свого Сина, Котрий за нас помирає. Його Воскресіння дає нам надію, що те земне життя, навіть якщо і знищене гріхом, чудесним шляхом, як і Воскресіння Христове, Божою ласкою може бути перемінене на ново.

Ця правда про Воскресіння не була очевидною навіть для апостолів. Бачимо, що один із одинадцятьох, апостол Фома не вірить. Перший єпископ Церкви, один із одинадцяти учнів Ісуса, вісім днів не вірив, що Ісус Воскрес! Бачимо, що Божа любов до грішної людини є нескінченною. Навіть коли інші апостоли передали йому звістку, що бачили воскреслого Господа, він не вірить. Наприкінці, коли всі апостоли зібралися разом, Господь являється Фомі і перемінює його невіру у благодать. Ми бачимо найпрекрасніше сповідування віри у Христа, записане у святому Писанні: «Господь мій і Бог мій!».

У кожному з нас також десь сидить Фома. Інколи ми зневірюємося, тратимо віру. Віра є чимось делікатним. Її потрібно весь час підкормлювати слуханням Слова Божого і постійною участю в житті Церкви.

Бачимо, що Ісус явився спільноті апостолів, а не окремо Фомі, щоб його переконати. І, прийшовши через зачинені двері до одинадцятьох, Ісус не докоряє їм, що не були поруч із Ним, коли Його розпинали, коли Він страждав… Цим не можна дорікнути хіба що апостолові Йоанові… А каже: «Мир вам!». Так і до нас Ісус приходить у спільноті Церкви, приходить в Таїнствах, і не докоряє нам нашими помилками, слабостями, жахливими вчинками, а говорить: «Мир вам!». А коли приступаємо до Святої Сповіді промовляє: «Відпускаються тобі гріхи твої». Це є найбільше Милосердя, яке ми можемо осягнути тут на землі. Коли щиро жаліємо за свої гріхи, за те, що були грішні перед Богом і перед ближнім, можемо позбутись відповідальності за ці гріхи вже тут, на землі. Господь не карає. А коли й дотикає людину випробуваннями, то лише для того, щоб її спасти. Через усе святе Писання, через Біблію проливається ця думка: «Бог Є Любов!». З цієї любові Господь віддав нам Свого Сина.

Любов Господа до нас є необмеженою, проте обумовленою. Є одна умова, за якої можемо досвідчувати Божого Милосердя. Вона виражена у молитві, яку нам дав Отець Небесний: «…І прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Якщо ми не матимемо милосердя до ближнього, то як же радітимемо з Милосердя Бога щодо нас? Милосердя до ближнього можна проявляти на багатьох рівнях. Варто згадати вчинки милосердя для душі і для тіла. Але пам’ятаймо, що все, що ми робимо для ближнього повинно служити для його спасіння. Амінь!».

Під час Літургії присутні могли приступити до Таїнства Сповіді і Таїнства Причастя.

А завершилася недільна урочистість благословенням найменших парафіян храму.