18 грудня, Організація Українських Скаутів передала парафії святого Антонія з Падуї Вифлеємський вогонь миру.

Перед початком Меси його урочисто прийняв о. Станіслав Пенкаля.
Тож відтепер і до Різдва Христового, усі охочі матимуть можливість запалити від лампадки свої свічки та принести це світло у власні домівки.
«Во Вифлеємі весела новина: Пречиста Діва породила Сина!», – співаємо у колядці. Саме там, у Вифлеємі, на місці убогої стаєнки, у 326 році імператор Костянтин Великий розпочав будівництво храму Різдва Господнього. Зараз цей храм вважають одним із найстаріших у світі. У цій святині постійно горить вогонь миру, що є свідченням любові і добра, які Христос приніс на землю.

У 1986 році працівникам Австрійської телерадіокомпанії спала на думку гарна ідея. Її суть полягала у тому, щоби людям, котрі під час Різдва складали пожертви для всіх знедолених і потребуючих, подарувати на згадку запалену свічечку – символ віри і миру. «Цей вогонь миру мусить бути вогнем із Вифлеєму», – вирішили працівники телерадіокомпанії. Отже, привести його потрібно з того місця, де народився Спаситель світу. Так народилася акція «Світло в темряві».
Оскільки Різдво – це народження Божого Дитятка, то запалити свічку мала саме дитина – відкрита, проста, із чистими помислами та добрим серцем. Уперше це зробив один австрійський хлопчик. І щороку ця місія належить дитині, котра відзначилася гарним вчинком або надзвичайною діяльністю. У цьому й полягає головна особливість заходу, щоб символом миру, любові і добра діти передавали дітям.
Тоді організатори не могли передбачити, як сприймуть цю акцію австрійці. Однак вони були дуже зворушені, коли побачили, який відгук у серцях людей викликала їхня ініціатива. Зі самого ранку, коли вогонь тільки-но потрапив до австрійського міста Лінца, сюди почали з’їжджатися люди. Кожен хотів запалити свічку від Вифлеємського вогника, понести його до своїх домівок, поділитися ним із родичами і друзями.
Наступного року цей задум підтримали віденські скаути, а згодом – і члени скаутських організацій в інших країнах. Зараз ці молодіжні осередки є основною опорою акції. Завдяки їхній підтримці та допомозі Вифлеємський вогонь потрапив до Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії, Італії, Латвії, Німеччини, Іспанії. Всі країни важко перелічити, адже їх – понад 30.
До речі, доправити цей вогник з Вифлеєму не так просто, як здається на перший погляд. Наприклад, 2002 року у Палестині, де розташоване місто Вифлеєм, було дуже небезпечно. Тут точилися військові бої та сутички. Проте австрійські скаути не залишилися без Вифлеємського вогню і того року. Один арабський хлопчик дістав вогонь із Вифлеєму, таємно віддав єврейським дітям, а ті передали його літаком до Відня. Мабуть, не просто так Бог дозволив зробити дітям те, що було не в силі дорослим.

Вифлеємський вогонь в Україні

Вже понад п’ятнадцять років українські пластуни отримують Вифлеємський вогонь із рук польських скаутів-гарцерів. Ця подія відбувається на українсько-польському кордоні. Потім українська і польська молодь разом співає колядки, славлячи новонародженого Бога, обмінюється привітаннями та подарунками. У грудні 2005 року польські юнаки та дівчата, що передавали вогонь миру українським пластунам, уперше перетнули українсько-польський кордон та завітали до Львова, щоб разом запалити лампадку в соборі св. Юра. Наступного, 2006 року, вогонь запалав і на найвищій горі України – Говерлі.
А 2007 року в Україні відбувся незвичайний веломарафон. Велосипедисти, переважно – пластуни з Тернополя, везли лампадки з Вифлеємським вогнем від українсько-польського кордону аж до Києва. Дорогою у міста та селах їх зупиняло чимало людей, щоб і собі запалити маленьку свічечку. Члени молодіжної скаутської організації «Пласт» передають Вифлеємський вогонь миру до всіх своїх осередків. Так він потрапляє у кожен куточок України.
Традиційно вогонь зберігають у церквах до Йордану, 19 січня. Потім його можна погасити. Люди, котрі приходять до храму, можуть брати вогонь у свої домівки на кожну Святу вечерю.

«На землі мир…»

Чому ж Вифлеємський вогонь називають вогнем миру? У ту святу Різдвяну ніч, понад дві тисячі років тому, ангел звістив пастушкам чудову новину про народження Божого Сина. Мабуть, у серцях тих простих людей назавжди закарбувалися слова дивовижного співу, якими небесне військо хвалило Бога: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2, 14). Тож, не дивно, що вогонь, який палає у храмі Різдва Господнього, є символом миру, який приніс людям Христос. Цей вогник має нагадувати нам про те, що ми також повинні ставати творцями миру. Тому так важливо аби Вифлеємський вогонь передавали із рук в руки. Адже з ним передається часточка любові і тепла, яких так бракує у нашому сьогоденні.
Із цим маленьким вогником, що запалюється від свічки до свічки, люди передають одне одному щасливу новину про народження Сина Божого. Це маленький промінчик надії на краще, тепло любові, світло молитви, яку приносимо до Божого Дитятка. Це сяйво добрих діл, усмішка, подарована ближньому, єдність для родини, що зібралася у молитві за різдвяним столом.
Хочеться вірити, що цього року Вифлеємський вогонь миру запалає не лише у наших помешканнях, а й у цілій Україні.